Игорь Кулаков
(проза)

 

 
TAPE ON

Натиснув РLAY. Шум, слова. “Чоловiк приречений бути сильним, хоча б заради того, щоб понести жiнку на руках” - попсована плiвка “МК - 60” робить текст незрозумiлим. “Вiн повинен спробувати, адже шлях недовгий - все його, все її життя”. З плiвки - смiх.

Вдень на цвинтарi палили ноти.

REW., PLAY. “... все його, все її життя. У цьому мiстечку, де вирази облич i вулиць запобiгливо пiдметено, ми повиннi бути щасливими...” Смiх, мов зливання води.

На цвинтарi ноти.

У телевiзорi - фрагмент боксу. Суддя пророкує вiчнiсть: сiм, вiсiм, дев’ять... аут!

Вдень на цвинтарi ховали оркестр.

STOP

Помiняй касету.

Головний герой, всмiхнувшись власному вiдображенню, йде надвiр i крокує в напрямку метро.


TAPE OFF

Логiчним завершенням шляху мiг бути Мiнотавр, але ж якi мiнотаври у кам’яне столiття? Каменем викладенi лабiринти пiдворiтень; повiривши у вiдсутнiсть цеглин i арматури пiд ногами, можна досягти края примiщення.

Головному героєвi подобався запах метро й шум його потягiв. Впевненiсть - ось чим приваблювали станцiї та ескалатори. Важко зiзнатися, але вiн вiддав би перевагу звукам ремонту чи реконструкцiї перед танцями Брамса або токатами Баха. В його магнiтофонi руйнувалися новобудови. А пiдземнi лабiринти обсипалися штукатуркою в чеканнi Тезея. 

В кишенi застиг непотрiбний клубок. Простiр рахується сантиметрами, стiна перетворюється на безкiнечнiсть. Ноги зачiпаються за метал, i вже не зрозумiти, що це - перила сходiв чи рейки пiдземки. Руки слiпнуть. Пальцi стискають гнилу голову Щура.


КОЩУН

Крiзь дим летять журавлi. Шматують небо. 

- Чом змовкнув, Кощуне, сили промарнував, чи казка сполошилася?

Вилiпок катаракти затьмарив очi. Самi лише звуки - похмурi, тягучi, розбиваючись на хвилi, рифами крають дно орбiт.

Коли кроки перемiшанi з брудом, коли в торбинi - вiтер, шлях зупиняється. Збираєш камiння, колоди, вiдгороджуєшся вiд протягiв, запалюєш вогонь. Це - дiм.

Друзi прощалися, змiнюючи дати й iмена - Кий, Лев, Богдан... У вiкнi, з якого - протяг, земля Галицька поступалася Подiллю, i знову слiпий музикант. як згадка про пам’ять. Прохали ласкою та золотом, але

дощами дочекались.

Краплини болтами вкрученi в дахи. Залiзо - Бетон. Можна не помiчати того, що бригада херувимiв проклала трамвайнi шляхи крiзь мiй письмовий стiл - можу жити й на кухнi. Втiм, херувимськi сльози не мають смаку.

У вiкнi - зварник змiнює свiтило, на плечах - поточене iскрами золоте руно. Летять журавлi, i що їм до того, що на трамвайнiй зупинцi Кощун проводжає їх смiшними очима.


ЛИСТИ ДО

1.

Листи. Настiльна лампа скоса дивиться на аркуш ( клiтинка - смужка - осiнь).

2.

Буває, часом мрiється бути поетом - варто лишень заплющити очi, i ось, стрiла за стрiлою, рядок за рядком будується дiм, щоб знов розвалитися. Розчарування - чари натхнення вже не грають з утомленим мозком - перо шкрябає в кутку зошита лiтерки знайомого замовляння: приголосний - голосний - приголосний... Коли, вслухаючись у давнiй поклик, промовляєш це iм”я навпаки, нiчого не змiнюється, лише стогiн Сходу прорiзається крiзь звичнi фонеми. Поет (менi так здавалося) може записати iмена. Але тiльки б вiдмити цi слова вiд жовтизни пальцiв, вiд крику чужих горлянок, вiд скрипу тролейбусiв, вишкребти, воскресити - i знов нервовим рухом позбавити аркуш цнотливостi. Тавро - це майже осiнь, майже стан, коли хочеться бути дощем, безоднею, усiм, чим був колись, доки не вмер.

3.

Заганяли людей у Днiпро й хрестили - поголiвно, ще й батогами перехрещували - приймай вiру модернову, християнську. I плив водою iдол - пiдморгував - що ж, так i треба - в рай - з-пiд кийка. А що лишилися розхристаними - не наша провина, це доля з нас смiється та все пiдморгує, i пливемо ми течiєю, не вiдаєм, де виринемо, куди приб’є. Так починається писемнiсть.

4.

Розбуди вранцi - я пiрну в клiтинки, щоб забути зворотнiй шлях i повернутися з кошиком, повним грибiв i ягiд. Рiк, другий - сезон за сезоном, мiсяць за мiсяцем ворожать на вуглинах - було, буде - нiкому не вiдомо. Розбуди вранцi - я пiду на цiлину i принесу цiлий кошик ялинових шишок, щоб вiдсвяткувати Новий рiк. Прийде свято, в новому домi з”явиться на свiт iм”я, а може, просто народиться дитина, i люди, що знали осiнь, тихо заснуть заради нового ранку.

5.

Хотiв писати нотами, але музики вистачило лише на “до”. До зустрiчi. 

Оглавление:

Русская проза:

Небо Ротманз

Проза на украинском языке:

СУД

Смотреть так же:

P.S.:

<<< на главную страницу

 design - Rest & Sham group ( rest@hotbox.ru )
Kharkov - Moskow 2001-2012