СУД
...and justice for all
Оксамит крiсел. Суддiвськi мантiї, запорошенi перуки. Короткозорi очi. Страшний суд.
- Пiдсудний, Ви маєте щось сказати на своє виправдання?
- Я...
- Винен!
Оскарженню не пiдлягає. Вину спокутують вином, що ж, скупайтеся у винi! Але вiдчуваєш
- там розчинений присмак кровi, а хлiб, як i ранiш, тхне плоттю.
Першого травня було хмарно. Дiти будували палаци, а ми, спiваючи, йшли головною вулицею, в наших душах, очах було свято. I раптом
- дощ, каламутнi краплi якого замiшанi на сльозах Джордано i попелi “Челленджера”. А нам що? Молодо-зелено i зовсiм не соромно.
Нiчого не змiнилося вiдтодi, хiба що друзi подорослiшали. Вони знають бiльше, нiж хотiли i гордують цим, але вчора один з них шепнув менi, що дуже страшиться Суду.
- У Фемiди давно вже не зав’язані очi. Вона надто пiдглядала з-пiд пов’язки...
- I була ослiплена власним мечем. Тепер можна чекати справедливостi для всiх...
Тiльки б дiзнатися, що таке справедливiсть.
Здається, що й я звик страхатись - у мене на диво тихо, все рiдше трапляється травень, на вiкнi розквiтає герань, а з обкладинки порнографiчного журналу чистими оченятами дивиться дiвчинка на ймення Саманта Смiт.
* * *
Принц мешкав у гуртожитку. Iнколи його називали маленьким, але це
- жартома, бо насправдi принц був мудрим.
Ми часто сидiли у нього вдома, розмовляли про суіцид, iнцест i про те, як добре було б вивчити французьку мову. Вночi вiн читав свої вiршi ( анi я, анi раптовi дiвчата, що забiгали на вогник, не були спроможнi знайти у тих поезiях хоч краплинку здорового глузду). З музикою в кишенях пiд ранок заявлявся барон фон Глюк. Принц затуляв вуха, але пальцi проходили крiзь мозок.
Однак у реальному життi ми тiшилися славою божевiльних, i тiльки змiйка
- мiдянка була до нас ласкавою i поблажливою.
...........................
Я проводжав принца на лiтак додому - його завжди цiкавили пустелi.
ВIН ЛЮБИТЬ НIЧ
Вночi не страшно залишатися наодинцi з собою. Вночi не страшно бути.
Горище. Запахи дитинства. Дах. Погляди зiрок i вiкна сусiднього дому злилися у дзвiнкий танок. У ТОМУ вiкнi сплять
- там не люблять нiч. У нього в руцi фарба i, схожий на сiльську бабу, пензлик. Лягає на живiт i звiшує голову вниз. Зорi в калюжах. Танок закружляв все швидше, все вогненнiше: купала-купала -пала-ла- стоп ! Тiльки б не впасти. Не бути калюжею, не вiдбивати зорi. От смiшно
- мiська балада - Ромео впав iз даху.
Те, що вiн пише, має бути видно в ТОМУ вiкнi. Це буде видно в усiх вiкнах, i хай тiльки спробують стерти, закрити очi, забути!
Все. Можна йти спати, благо вже розвидняється. Вона любить ранок, i коли прокинеться, прочитає:
ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНА.
* * *
Коли менi було 16, я катав тебе на велосипедi. В тебе були синi очi. Нi, очi карi, синi тiнi навколо очей. Вiд недосипання. Коли менi було 16, я розповiдав тобi iсторiю. Пам’ятаєш
- блукав вулицями, натрапив на крамничку з написом "Музика в таблетках". Хазяїн насипав цiлу кишеню кульок
- з’їси бiлу - грає "Zeppelin", поки не набридне, заїси чорну
- тиша...
Зараз ми разом, у тебе самокрутка , ти називаєш її чи то "план", чи то "Плант".
Бажаєш?
Forever.
Пам’ятаєш - Zeppelin- Zeppelin- Zeppelin- музика не змовкає, навiть коли рiжеш вени. Чорних кульок виявилось на одну менше, а крамнички
- немає , i мабуть, нiколи не було. Zeppelin- Zeppelin- Zeppelin- План, Плант...
Чуєш, в тебе синi очi. Нi, очi карi, синi тiнi навколо очей. Вiд недосипання.
ПРО ЗОЛОТУ РИБКУ
Пiзнаєш спочатку, що свiт за межами материної спiдницi повний стусанiв. Ледь вилiкувавшись од сифiлiсу, латаючи студентський сюртук, усвiдомлюєш, що iдея анархiї смiшна, проте корисна.
Друзi приїздять з-за кордону. В захватi вiд чудових дорiг i блискучих дурнiв.
Працюєш ночами, пишеш манiфести й економiчнi закони, та тiльки й того капiталу, що купа дiтей i вiрна дружина.
Здаєш до ломбарду студентський сюртук - а що поробиш
- золоту рибку на мiдь не розмiняєш.
- Хочу бути...ergo...
- Добре попрацював, старче. Поїж iз розбитого корита.