МАРИНА
Море смокче льодяники шельфу. Будь непроханим - приголуб гребiнцi хвиль i вони вiдгукнуться шепотом подяки.
Лягти поруч iз морем, вiдчути, як камiнцi пригощаються тiлом.
Пригадав, але тiльки захотiв промовити, як вiтер приклав палець до вуст i сам проспiвав тi слова, потiм знову, граючи звуками, кружляючи узбережжям. Вiн здивований, бо не
кожної ночi подiляють його самотнiсть - зiткав хвилi, засвистiв у стрiмчаки: в нас гостi! Як не скористатися запрошенням - привiтався iз гребiнцями, увiбрав повiтря й увiйшов у темряву. Поплив - море пестить, вiддає тепло, накопичене вдень. за далекими вогнями визначаю берег.
............................................................................
Море вкрилося брижами. Блискавка - поки що далеко, але час
моїх хазяїв вiдрiзняється вiд мого - грiм все гучнiше -
наближується до апогею. Гонг, ламана блискавки, вода згори i знизу не
лишає простору для повiтря. Але менi, власне, байдуже, я йду, мокрий, у
країну вiкон. Розповiм, щоб свiтлiше було просинатись, казку.
ПРОВУЛОК МАКУЛАНIВСЬКИЙ
Йдучи провулком повз Бессарабський ринок, штовхни дверi. В кiмнатi з написом “Реcтавратор” живу я. Заходь, ми влаштуємо ейсiд-джаз-патi ( о, я майстер психоделiї). З чотирьох кутiв примiщення лунатимуть платiвки, обертатимуться з рiзною швидкiстю ( 18, 33, 45, 75 обертань на секунду).
А потiм я розповiм, що це i є наше гнiздо - останнiй старокиївський будинок, i летiти нiкуди не треба.
СПРАВДЖЕННЯ
Справа не в кавi. Кава є лишень фоном, бо на денцi фiлiжанки вiбрує небо в рамках вiкна. Вiч-на-вiч вiкна не видно, проте обличчя, блазнювато освiтленi, визнають наявнiсть неба з його iлюмiнацiєю.
Лише очi фiксуються на денцi, спостерiгають, як тамтешнє небо затягується пiском. Небо тримає все у синiй (бiлiй, чорнiй) гумi, йому поки що цiкавий бровнiвський рух у самому собi. Ось i рахуй собi свiтила в межах нахабностi. Зсередини.
Справа не в кавi. Кава є лишень засобом надання собi справжностi. Бо є ще один справжнiй, той, що сидить пiд вiльхою i, попри вдавану пасивнiсть, завжди лишається несподiванкою. Ти не знаєш, про що з ним розмовляти, бо вiн не розмовляє. Вiн слухає твої рухи, а ввечерi затягує небо синьою (бiлою, чорною) гумою, i в тебе знову є шанс споглядати за бровнiвським рухом iзсередини.
* * *
Просто “Бог”. Але зверни увагу - клична форма вимовляється значно складнiше. Вона - спогад часiв, коли нам було радiсно у первiсному поклонiннi.
Фарба робила її вульгарною. Садомазохiстське “я” дiвчини було втiшене - вона вирiзнялась з - помiж iнших саме знущанням над своєю вродою.
Реклами, очi, люди ( рухають руками при ходiннi), злидарi бiля метро. Хтось ( дуже поспiшав) зачепив жебрацьку руку. Мiдяки, на яких - профiль Артюра Рембо, покотилися в бруд, проїхав тролейбус, у переходi загуло. Був собi день.
- Я люблю всiх. Хочу поцiлувати ту подружню пару, i того старого...
- ... Але спочатку зiтри цей шар помади.
Двадцять п’яте. Мiльйон рокiв тому в Африцi з’явилася музика.
Було холодно. Банальнi рухи не могли їх врятувати. Тiльки профiль Артюра Рембо i вiршi, що допомогли їм не зникнути в дуростi, протримали цю єднiсть до двадцять п’ятого квiтня.
ШИЗIФ
Андрiєвi Назаренку
Вiдчув потребу писати. Сiв, взяв аркуш i олiвець. Мiркую. Побачив таргана. Вiн пробiг по столу i зупинився бiля мене, рухаючи вусиками. Хотiв було вбити, але передумав - навiщо втручатися в його внутрiшнiй свiт? Цiкаво, звiдки вiн i куди вiн бiг? Поки я так розмiрковував, тарган втiк. Iз зникненням комахи чогось стало сумно i захотiлося обкласти весь свiт матюком. Обклав. Вийшло на пiвтори сторiнки. Закреслив фразу. Ще закреслив, щоб нiхто не здогадався. Вiдклав аркуш, пiдiйшов до дзеркала, скуйовдив буйну чуприну. Вiдстирчив вуха i показав собi язика. Вiдчув, що втомився. Пiшов спати.