ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВIДАННЯ
“Хто вродливіший у світі? - питало Сонце. “Ти” - відповідали вікна. Сонце вже забуло часи, коли шибки були прозорими і майже не відбивали сяйва. Люди, які мешкали у старовинних будинках з колонами і каріатидами, а вдень ховалися за фіранками, давно вмерли. Дивними були ті люди початку століття: вони божеволіли від свого Інтернету, купуючи нові комп’ютери, картки й модеми. Якби вони дізналися, що так зване віртуальне й реальне змішається, то либонь повикидали б свої смішні Пентіуми з вікон. А сонце дивилося б на це дійство й помирало від реготу - і ніхто не міг би його вимкнути.
Тож Сонце, нікуди не кваплячись, відбивалося від будинків, які, певно, на початку століття назвали б хмарочосами. Блукати блискучими поверхнями, засліплюючи перехожих - що може бути кращим? Хіба що видовище ядерної війни. Але люди ніколи не скинуть бомби, та й Віндовс цього їм не дозволить.
Ну здавалося б - що тут дивного: сонце у вікнах? Але Іван помічав його рухи: світло підстрибувало в такт крокам. Спочатку воно було химерно-зеленим, адже відбивалося від дзеркальних поверхонь зеленого кольору. Тепер сяяло жовтим; до того ж Сонце вже збиралося спати і тішило очі теплими фарбами Заходу. Інколи Іван не втримувався і показував своїй дружині Лілії, яка чекала на нього вдома, Сонце, що сідає. Колись, за часів Пентіумів, людині потрібно було б зняти цей пейзаж відеокамерою або сфотографувати його. Але то було, як кажуть, за царя Гороха. Саме тоді, коли ви прочитали минулий рядок, Сонце, вже жовто-червоне, відбилося від Президент-офісу, і це очима Івана побачила Лілія.
“Всі - в інформаційний простір!”, “Хай живе Віндовс!” - кричали газети. Населення пережило глобальні електрифікацію, мобілізацію і комп’ютеризацію. І нічого. Тому мало хто здивувався закликам іти на щеплення.
- Діти, їсти!
Поліна вміла готувати борщ і вареники. Рецепт приготування борщу нині втрачено. Вареники, судячи з усього, варили.
Першою прибігла Ганнуся.
- Мамо, Колба знову хотіла, щоб я пила молоко.
- Хто-хто?
- Ну Колба, хімічка, наша класна. Ти ж знаєш, на великій перерві ми ходимо пити молоко. А я його не п’ю, там пінка, пхе…
- Ганнусько, це ж справжнє молоко, його треба пити.
- Там пінка, пхе…
- Не минуло й півроку, як тато прийшов…
- Пробач, зачитався. Дивіться, на кожній сторінці: щеплення, щеплення…
- Тату, мамо, Колба сказала, що завтра поведе нас на щеплення.
- Нікуди ти не підеш, зрозуміла?
- Чому? Я теж хочу комп’ютер у голові, як у Андрія…
- Що?!! Де Андрій? Я питаю тебе, де твій старший брат?
- У своїй кімнаті, певно. Балдіє, грається у Квейк-2090.
- Андрію, бісів сину!
- Твій, татку…
- Помовчала б. Піди до нього, поклич.
- Андрію! Ой!
- Алло! “Швидка”? Хлопцеві погано.