Игорь Кулаков
(проза)

 

 
IВАН

Днями придбав CD з анiмацiйною програмою. Три вимiри, кольори, i головне - iнтелект, фантазiя, достатня для того, щоб оживити навiть хмарку, мальовану немовлям.

Найцiкавiше дивитися в неввiмкнений екран. Вiдбите в ньому - кiмната, вiкно з церквою, моє гiпертрофоване обличчя - застигає в передчуттi сюрреалiзму, що заявиться пiсля того, як по капiлярах комп’ютерної пiдсвiдомостi врiже електрострум. Над банями кружляють хижi птахи, з дерев облiтають одиницi та нулi, обличчя пласкiшає й згортається рожевим рулоном. З нiжнiстю обвiв своє зображення курсором. Вималював очi, посмiшку, неголене пiдборiддя.

Трохи повертаючи голову, знов замальовував собою екран, i так доти, доки зображення не набуло об’ємності. Потилицю, макiвку, iншi деталi малюнку, на якi в мене не вистачило сумлiння й хисту, доробив комп’ютер.

Iван їй подобався. Таких пекучих очей вона нiколи не бачила, хiба що в того легіонера, що вiдважився поцiлувати їй колiно. Зараз вона, танцюючи, притискає Йванову голову, груди твердiшають вiд дотику холодного чола i щось червоне збуджує лоно.

Голова всмiхалася моєю посмiшкою, а пiсля кiлькох годин нашої з комп’ютером працi повнiстю iмiтувала рухи м’язів мого обличчя, копiювала безлiч вiдчуттєвих масок-виразiв. Не обiйшлося без експериментiв iз зачiскою, зморшками, завантаженням тiєї голови інформацiєю з Iнтернету, деякими лiтературними творами, починаючи, звичайно, з Бiблiї.

-Май на увазi - раптом сказав вiн - ми рiзнi. Моє ім’я Iван. А ти хто?

-Теж Iван.

-Демiург - пiгмалiон. Пограємо в шахи?

Хреститель i танцюристка були схожi не тим, що у раннiх зморшках їхнiх облич була закодована впертiсть i фанатична цiлеспрямованiсть, - а поглядом. Дотики цих очей змiг витримати хiба що красень -легiонер, який привiв Iвана до Iрода а виходячи, поцiлував колiно царевiй доньцi.

Вiн знущався над усiма програмами, якi мiг видобути з

комп’ютерних надр, i навiть змiнював те, що бачив зi свого дисплея - кiмнату, вiкно з церквою, моє гiпертрофоване обличчя.

Коли я бував у нього, ми грали в шахи та "Єретик". Сварилися, вбивали один одного, пiрнали в "Iнтернет", радiли й дивувалися.

Вiднедавна Iван почав заздрити “нормальному” свiтовi, усвiдомлюючи вториннiсть комп’ютерного. Вiн може моделювати й корегувати мiй свiт, як i я його, але справжнє неможливо вимкнути.

Спiлкування наше зiйшло нанiвець, нам не було про що розмовляти, i все тому, що Iван був у сто разiв розумнiший, а я мав руки й ноги.

Гаразд, - якось сказав вiн, ти менi набрид. Будеш героєм. Enter- легкий дотик пальця -i ось я -легiонер - серед вiртуального простору i музики, що в’їдається в шкiру. “Iван” - так зветься гра. Я вiдрубую голови цим iстотам, що мають мене знищити. Не відчуваю болю. Маю три життя. Я ще почую ревiння синтезованих сурем.

Оглавление:

Русская проза:

Небо Ротманз

Проза на украинском языке:

СУД

Смотреть так же:

P.S.:

<<< на главную страницу

 design - Rest & Sham group ( rest@hotbox.ru )
Kharkov - Moskow 2001-2012