Нiчна кiшка Х
(на украинском языке)
Внимание!
Перед Вами отрывок данной повести. Полный
текст повести содержится в файле night_cat_x.rtf Скачать
файл можно здесь
>>
...Кішка — ось що раптом ні з того ні з сього майнуло в його думках наче грім серед ясного неба —
кішка — одна з наймиліших тварин на планеті Земля.
“Кішка, — пронеслось в голові Валерки, — я навіть не спитав як її звати.
Цікаво, вона вже доросла чи ще лише кошеня? А може це кіт?.. Ні, напевне все-таки кішка. Допоки я не знаю як її звати, я її умовно іменуватиму “ікс” — так мені говорили старші хлопці — усе невідоме умовно треба називати “ікс”. Отже...”
Валерій почав у себе в уяві утворювати зовнішній образ милої киці — від її розмірів та кольору шерсті до, власне, породи. Якби ви знали, скільки образів милих тваринок пронеслось в його голові — якби вони всі стали реальністю, то їм би позаздрила будь-яка котяча виставка. Так, виставка би їм позаздрила, позаздрила б самому Валерці, але... Але ці образи кицьок в нашому реальному світі були всього-на-всього простою ілюзією, грою дитячої уяви і не більше. А от в голові Валерія це була цілковита реальність, він наче в правоохоронних органах складають із окремих елементів обличчя цілі фотороботи, так само із окремих уявних елементів склав собі в думках вигляд тієї кішки “Х”, яка на вигляд була ідеальною...
Так, киця “Х” раптом в уяві шестирічного хлопчика постала настільки реальною істотою що... і все-таки їй чогось не вистачало.
Неймовірно, Валерій Жерденко закривши очі бачив перед собою живу кішку. Вона була сірого кольору з окремими темними лініями, простої породи, вона була живою. Все, чого їй на даний момент не вистачало, так це голосу — кішка була мов німа.
“Хіба це проблема? — почулось в думках Валерія і через мить він почув...
няу, няу, няу, няу, — видала раптом його уявна кішка із себе настільки реальні звуки, що шестирічний Валерка навіть відразу і не зорієнтувався що це було — чи то він чує ті тваринонаслідувальні звуки, які утворила його уява, чи це ці звуки доносяться в кімнату насправді...
— Ну звичайно, що це я чую те, що сам собі уявив, — тихо проговорив Валерій Жерденко в нічну темноту і відкрив очі — образ його уявної кішки в ту ж мить безповоротно зник, зник так само, як і вся його здатність побудувати цей образ знову. Але звук, тваринонаслідувальний звук... він був справді настільки справжній, що Валерці, вже лежачи з відкритими очима,
знов здалось, що...
©
Гуланов Александр, 29.07.2004г.